"Рідна мова - найбільша духовна коштовність, у якій народ звеличує себе, якою являє світові найцінніші набутки свого серця і мудрості, передає з покоління в покоління досвід, культуру і життєдайні традиції", - говорить автор книги "Таїна слова" Іван Вихованець. І це дійсно так. Рідна мова - духовна скарбниця народу. "Чия мова - того й держава", - гласить латинське прислів'я. Кожна країна сповідує від Бога три начала: мову, віру і землю. "Коли я молюся чужою мовою, то вуста мої говорять, а душа спить", - казав апостол Павло. Тож берегти, розвивати рідне слово - завдання кожного.
Дехто може заперечити, мовляв, у часи економічних негараздів, соціальної напруги, політичної нестабільності не до цього. Але, можливо, саме наше збайдужіння до всього і породжує проблеми.
Ми зараз звикли вже до багатьох аномалій у суспільному житті, в тому числі й до відхилень у культурі нашого мовлення. А, як писав російський письменник Костянтин Паустовський, "людина - байдужа до рідної мови - дикун".
Яка радість чекає кожного, хто відчув глибину слова серцем і розумом, усвідомив необхідність свого постійного вдосконалення, пізнав щастя духовності. Мова - наш найкращий друг і наставник, постійний порадник і найдосконаліше знаряддя культури. Упродовж віків український народ творив і шліфував свою мову, яка дечим споріднена з музикою. Мовні здібності, як і музичні, можуть не розвинутися. Вони нібито дрімають, занедбані і захаращені. Талант музиканта у такому разі гине. Подібне ж маємо і з мовним розвитком. Однак тут спостерігаються ще більші втрати, бо губляться всі здібності. Мова нікому не прощає недбалого ставлення до неї.
Всебічному розвитку особистості сприяє висока культура мови. Це вміння правильно говорити й писати, активно використовувати мовні знання для вивчення інших наук, пізнання життя в цілому. Знання виражальних засобів мови і вміння використовувати їх залежно від потреб спілкування - вищий ступінь опанування мовної культури.
Уміння точно висловити свою думку народжується не за один день. Саме в роки дитинства западають до свідомості найтонші відтінки рідного слова. Слово стає надбанням духовного світу дитини. Мова - велике духовне багатство, яке треба усім нам берегти і примножувати. Ось як проникливо сказав про могутній вплив мови на людину відомий педагог В.О. Сухомлинський: "Слово - це найтонший різець, здатний доторкнутись до найтоншої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним - велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її. Тож оволодівайте цим різцем так, щоб з-під ваших рук виходила тільки краса!".
Часто можна почути і серед освічених лудей мовні недоречності. Надто вже прижилися зараз у нашому лексиконі слова і словосполучення типу: міроприємства, слідуючий, на сьогоднішній день, пам'ятні сувеніри, п'ять гривнів, кидатися в очі, у розстрочку і т.ін., коли правильно говорити: заходи, наступний, на сьогодні, сувеніри або пам'ятні подарунки (сувенір - франц. слово, що й означає подарунок на пам'ять), п'ять гривень (гривня відмінюється як іменник вишня), упадати в очі, на виплат.
Стало звичним для деяких людей слово "вибачаюся" замість "пробачте мені", "вибачте мені", "перепрошую". Частка ж -ся означає зворотній займенник себе. Отож і виходить, що слово "вибачаюсь" означає "вибачаю самого себе (сам собі)".
Мова - це ентогенетичний код нації, душа народу. Тому її всіляко треба оберігати від засмічення, бо вона є важливим підгрунтям національної культури.
Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання та діяльності, то правильному спілкуванню людина вчиться все своє життя. Адже, як говориться в народі, вчитись ніколи не пізно.